yusta_ya

по ссылке копия на другом ресурсе:

Яна ДУБИНЯНСЬКА: Заяви, що наші найкращі, тільки ніхто про це не знає, мені не близькі

Авторка десяти романів, численних повістей та оповідань, друкується в Україні й Росії, публікувалася англійською в США. Лауреатка літературних премій «Смолоскип», «Портал», «Русская премия», особистої премії Бориса Стругацького «Бронзовая улитка» тощо.

Яна Дубинянська народилася 21 серпня 1975 р. у Феодосії. Закінчила Кримське художнє училище та Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. Живе в Києві, працює у сфері журналістики. Має трьох дітей.

— Яно, у статті «Українська фантастика: ми є!» Тимур Литовченко зазначає про мовну проблему вітчизняної фантастики…

— Мовна проблема — вона, як біда, ніколи не ходить одна. Коли у письменника (зрештою, це не тільки письменників стосується і вже точно — не лише фантастів) є купа інших проблем — професійних, творчих, іноді й особистих, до них неодмінно додається ще й мовна. А разом з нею — купа спекуляцій. Приміром, коли письменник починає вимагати до себе окремої уваги через сам факт використання ним тієї чи іншої мови.

Звичайно, є ринкова ситуація, певною мірою зав’язана на мову, але ця ситуація постійно змінюється, і сьогодні говорити, що російська мова комерційна, а українська — ознака справжнього патріота — як мінімум, безмежно наївно. Успіх Тимура Литовченка на минулорічній «Коронації слова» доводить, що якраз він на цьому розуміється добре.

Мова — це інструмент письменника і не більше. Хоча, звичайно, і не менше.

— У чому полягає різниця між фантастикою та фентезі?

— Я нещодавно чула геніальне пояснення від продавчині однієї книгарні! «Фентезі — це про таких чарівних тварин, а коли складніше — це фантастика».

Насправді фантастика — широке, родове поняття, а фентезі — один з її видів. Головна ознака фентезі — творення інших світів, з їхньою історією, географією, міфологією, магією тощо. Хоча, скажімо, міська фентезі, навпаки, додає магічний елемент до нашого звичайного світу. Те ж саме, до речі, робить і магічний реалізм — отже, жанрові кордони дуже і дуже хиткі.

Ви, швидше за все, мали на увазі класичну наукову фантастику, дотичну до науково-популярної літератури, але я дуже проти такої підміни понять. Фантастика — це література, яка допускає елемент дива. Власне, це майже вся хороша література.

— Наші видавництва зацікавлені у публікації фантастики?

— Наші видавництва дуже бояться конкуренції на цьому полі з російськими. Хоч і в Росії теж не все так просто: ринкову нішу нині зайняла «проектна» фантастика (коли багато різних авторів пишуть книжки, скажімо, за мотивами комп’ютерної гри — наприклад, серія «С.Т.А.Л.К.Е.Р.»). Оригінальну авторську фантастику російською сьогодні видати не легше, ніж українською.

Цікаво, що в межах СНД це роблять переважно наші співвітчизники: зокрема, луганське видавництво «Шико», московське «Снежный ком-М», один із співзасновників якого — донеччанин. А нещодавно у Києві був запущений дуже цікавий видавничий проект Ruthenia Phantastica (за ініціативою новоствореного громадського об’єднання ВОЛФ — Всеукраїнського об’єднання любителів фантастики). Вже вийшла перша збірка «Фантастика.UA», до речі, двомовна.

І ще багато фантастики, яка виходить за суто жанрові межі, в Росії тепер видають без грифу «фантастика» — просто як хорошу прозу. А в Україні це давня й поширена практика. Чи не половина всієї прози, що видається в Україні, — тою чи іншою мірою фантастика.

— А чи існують в Україні спеціалізовані часописи фантастики?

— Є, хоча не надто «тиражні», і роблять їх ентузіасти. «Український фантастичний оглядач (УФО)», «РБЖ-Азимут» в Одесі, «Порог» у Кіровограді (цей журнал, щоправда, знав набагато кращі часи). В електронному вигляді виходить двомовна «Реальность фантастики», яка декілька років поспіль була одним з трьох основних фантастичних журналів в СНД, і ВОЛФ обіцяє незабаром відродити паперову версію журналу.

— Українська фантастика може конкурувати зі світовою?

— Кілька років тому Марину і Сергія Дяченків було визнано найкращими фантастами Європи на Євроконі в Глазго, наступного року цю ж нагороду здобули Генрі Лайон Олді. Наскільки мені відомо, твори Дяченків нині перекладені кількома європейськими мовами, йдеться і про видання у США. Ось тут з’являється принаймні поле для конкретних розмов про конкурентоспроможність. Бо заяви, що наші найкращі, тільки ніхто про це не знає, мені не близькі.

— Над чим ви зараз працюєте?

— Саме зараз дописую веселу повість про боністів — колекціонерів паперових грошей, дія відбувається у 90-х, коли на грошових одиницях були зав’язані глобальні суспільні зміни. Треба пояснювати, що це абсолютно фантастичний сюжет? А восени в Росії вийде мій роман «Сад камней» (до того перша частина друкувалася в журналі «Новый мир»). Про жінку-режисера, знервовану і зневірену, яка тікає від усіх та опиняється в дуже дивному місці, поселенні посеред лісу, де з нею починають траплятися химерні речі...

— І насамкінець — побажання читачам від Яни Дубинянської…

— Читайте хороші книжки і будьте щасливі!

Розмовляла Наталія ПАСІЧНИК