yusta_ya: (Default)
ЭТА ФАНТАСТИЧЕСКАЯ УКРАИНА

Об украинской фантастике, ее славном прошлом и спорном настоящем, самоопределении и подводных камнях Яна Дубинянская общается в формате «круглого стола» с мэтрами жанра: Дмитрием Громовым и Олегом Ладыженским (вместе — Генри Лайон Олди) и Андреем Валентиновым.

— Проверено, что читатель, любящий фантастику, но от фэндома далекий, способен назвать только три имени пятерых украинских фантастов: Дяченко, Олди, Валентинов. Какими именами вы бы расширили его круг чтения? И почему они не на слуху: по объективным причинам или «писать надо лучше»?

О. Л.:
Для начала и обязательно: Борис Штерн, Олесь Бердник, Владимир Савченко.

Далее: Лев Вершинин (к сожалению, в последние годы он отошел от литературы), Ярослав Веров, Сергей Герасимов, Федор Чешко, Людмила Астахова, Андрей Дашков… Наверняка кого-то забыл, но уж пусть они нас простят.

А вот причины их меньшей, если верить вам, известности я назвать затруднюсь. Возможно, их книги ориентированы на более узкий спектр читательского интереса. Возможно, пишут меньше или издаются меньше. Или меньше рекламируются.

Я вижу для себя одну явную причину – их книги вызывают меньше споров. А я глубоко убежден: чем полярнее впечатления читателей от книги, тем больше она удалась.

Д. Г.:
Из наиболее известных в фэндоме (и в меньшей степени — за его пределами) стоит назвать в первую очередь Владимира Васильева и Алексея Бессонова. Оба пишут весьма увлекательную приключенческую фантастику. Еще есть целый ряд украинских авторов, пишущих весьма и весьма достойную прозу (именуемую при этом фантастикой) — но, к сожалению, действительно не получивших пока широкой известности. Хотя все они — писатели вполне издающиеся, у каждого вышел целый ряд авторских книг, не считая многочисленных публикаций в антологиях и периодике. Кто такие? Федор Чешко, Андрей Дашков, Сергей Герасимов, Алексей Корепанов... Рекомендуем! Почему эти имена пока недостаточно известны читателю? Возможно, издатели не слишком удачно позиционировали их книги, и они (книги) не дошли до того читателя, которому были предназначены. Возможно, просто не повезло — пока.

А.В.:
«Читатель, любящий фантастику, но от фэндома далекий» уверен, что Фантастика закончилась на братьях Стругацких. Мало ли кто в чем уверен и чьи имена способен назвать? Кто интересуется, тот знает. Для меня лучшим украинским фантастом последнего двадцатилетия является Борис Штерн.
Насчет же «его» (от фэндома далекого любителя) круга чтения, то даже не знаю, что посоветовать, глаза разбегаются. Серия «Сталкер», гениальные, высокодуховные книги издательства «Крылов», фэнтези про ведьмочек, попаданцы-засланцы… Можно и дамские романы попробовать. Но лично меня этот тип (от фэндома далекий) совершенно не волнует. Пусть читает, чего хочет.

дальше )
yusta_ya: (Default)
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ РЯБЧУКА

Відомий публіцист, політолог, а також літературний критик і письменник Микола Рябчук розповідає Яні Дубинянській про наших письменників за кордоном, мобільні телефони і Оксану Забужко, московську попсу і втрачені традиції руконеподавання.

— Пане Миколо, здається, для вас світ уже давно глобалізувався. Як у вас виходить у середньому: більше часу в Україні чи за кордоном? І наскільки широка географія ваших друзів?

— Правду кажучи, я волів би "глобалізуватися", зокрема й інтеґруватися до Європи, разом з Україною. Але якось надто багато у ній людей тягнуть у протилежний бік — і в географічному сенсі, і в усіх інших. Тож доводиться іноді робити це самотужки...

Від еміґрації я відмовився ще в середині 90-х, коли ситуація в Україні була досить кепською, а пропозиції різних праць за кордоном — доволі спокусливі. Проживши з родиною два роки в Америці, я відчув, що пора або повертатися, або лишатись назовсім. Ну, і зробив свій вибір, за яким не жалкую. Життя в Україні цікавіше (часом аж надто, це правда), і це моє життя. Я міг би додати також, що це моя країна, але воно звучатиме патетично. Європа, зрештою, теж — моя. І поїздку до Відня чи Кракова я сприймаю приблизно так само, як до Харкова чи Сімферополя. Тобто я намагаюся жити у світі, в якому, хочу вірити, житимемо ми всі. Точно не знаю, але припускаю, що в Україні я буваю не менше, ніж за кордоном. Іноді, правда, коли маю багато роботи, мені вигідно вдавати, ніби "мене нема". Якоюсь мірою я сам цей міф — власної відсутності — підтримую.

А друзів у мене, як, певно, й у більшості людей, — небагато. Знайомих — безліч, у різних країнах. Але, я б сказав, це переважно ділові стосунки, професійне, в широкому сенсі, спілкування.

далі )
yusta_ya: (Default)
ДРУГИЙ СТУС

Дмитро Стус розповідає Яні Дубинянській про свої проекти, пов’язані та не пов’язані з пам’яттю його батька, а також про те, чому він закрив журналістам доступ до архівних справ Василя Стуса і що саме в нашій літературі заміщує міф.

— Дмитре, більшість ваших занять у житті так чи інакше пов’язана з Василем Стусом. Це тому, що для вас це оптимальна і невичерпна тема – чи тому, що більше нема кому це робити, крім вас?

— Відповісти і просто, і складно. Тема справді невичерпна, але хотілося б повністю переключитися на щось інше. На жаль – не дуже виходить, бо зі всіх боків: «А чому немає? А коли вийде? А що плануєте?” З іншого боку, моя робота, пов’язана зі спадщиною Василя Стуса, більш помітна й майже завжди має чималий розголос. Що ж до моїх пріоритетів – то поки це журнал «Київська Русь», який утримуємо вже більше року без будь-якої стабільної фінансової підтримки.

далі )

March 2017

S M T W T F S
   1 234
56789 1011
12131415 161718
19 202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 06:11 pm
Powered by Dreamwidth Studios