yusta_ya: (Default)
Не литературная, правда, а наоборот, литературоведческая. Зато мое там про секс.



Что за книжка

Кстати, уважаемые редакторы, если кто хочет со мной посотрудничать на гонорарной основе как с литературным критиком-обозревателем - стучитесь. Давно этого не делала, соскучилась.
yusta_ya: (Default)
ЧИ ГЕПНУСЬ Я, ДРЮЧКОМ ПРОПЕРТИЙ?

В юності я полюбляла знущатися з набридливих чоловіків, переконуючи їх, що знаю напам’ять усього «Євгенія Онєгіна». Насправді ж можу зацитувати (досі!) не більше ніж десять строф – але більше все одно ніхто ніколи не витримував.

Це, власне, до того, що я люблю цей сюжет, який випробовує на міцність, сучасність та сумісність з українськими реаліями Євгенія Кононенко.

Отже, Україна, початок 1990-х, перші роки Незалежності. Молодому науковцеві-гуманітарію Євгенію Самарському, чиє прізвище, згідно з каноном, походить «не від російського міста на Волзі, а від української річки, притоки Дніпра», його родич-полковник – «дядько, чесний без догани» – залишає в спадок будинок у глухому селі. Read more... )
yusta_ya: (Default)
Фейсбук от этой рецензии колбасит, да и на самом Литакценте комменты жгут. Но вы, дорогие обитатели ЖЖ, не прокомментируете ни разу, я ж вас знаю. Но все равно, пусть будет.

КАВА, ЦЕРКВА, МЕРЧАНДАЙЗИНГ

Потребую швидкої допомоги. Порадьте-но мені терміново, що би таке почитати криваве і брутальне, з матюччям і брудом, неприродним сексом і наркотиками, і бійками, і вбивствами, і щоб кровіщщі, кровіщщі!..

Жартую, звісно. Але якби вам довелося з’їсти десь кілограм навіть не шоколаду, а чогось однозначно й непереможно солодкого, на кшталт зефіру – вам теж закортіло б гірчиці, перцю і хрону, і можна без хліба.

Проти зефіру я, до речі, нічого не маю. Як і проти книжки Надійки Гербіш «Теплі історії до кави», яка на момент написання цієї рецензії перебуває в топі продажів книгарні «Є». Власне, моя мета – дослідити: як і чому?

Read more... )

И заодно, забыла выставить - интервью с очень классным дядькой:

РОНІ ОРЕН: ДІТИ БІЛЬШЕ ПОВ'ЯЗАНІ З ТЕПЕРІШНІМ ЧАСОМ, НІЖ ДОРОСЛІ

Роні Орен – аніматор. Будемо дотримуватися світової термінології, хоча ми-то звикли з дитинства, що анімаційні фільми, людською мовою мультики, роблять мультиплікатори; а оті аніматори в наших нових реаліях розважають юних гостей на дитячих святах. До речі, це в Роні теж, думаю, непогано б вийшло. Коли він звертається до дітей, випромінюючи дружність і харизму, навіть найменші з них починають розуміти англійську і з захватом ліплять із пластиліну balls, hot-dogs та pancakes: з цих трьох основних форм, за методом Роні Орена, можна зробити будь-що і будь-кого. Це легко. Це дуже легко і дуже весело.

Взагалі-то Роні Орен серйозний митець і викладач. Він лауреат кількох фахових міжнародних премій, довгий час очолював відділ анімації в Академії Мистецтв та дизайну «Бецалель» у Єрусалимі. Він є автором (продюсер, режисер, сценарист і аніматор в одній особі) понад 500 короткометражних фільмів та телесеріалів з пластиліну, які демонструвалися на BBC, Disney Channel та інших найбільших телеканалах світу більш ніж у 80 країнах.Read more... )
yusta_ya: (Default)
ДЕФІЛЮЄМО КРИТИЧНО

Хоч як визначай критику, користі з неї жодної, а шкоди чимало. Аж ніяк не квінтесенцією істерики творця займається наша критика, а займається вона нівелюванням літератури, аби зручніше зводити з письменниками особисті та смакові рахунки. (Брати Стругацькі)

До того, що пишуть про мене, я цілком байдужий. Я ображаюся, коли не пишуть. (Сергій Довлатов)


«Я — не критик».

Цю фразу доводиться чути й читати постійно. І виголошують її, ясна річ, люди, які впродовж років, а то й десятків, пишуть рецензії та критичні статті, отримують за це гонорари й набувають відповідні імена в літературному середовищі. Усі знають, що Х у нас відомий критик – але ж ні! «Я письменник, просто іноді пишу відгуки на книжки». «Я літературознавець, це зовсім інше». «Я викладач і науковець, критика – моє гобі, не більше». «Хіба ж я критик, я тільки вчуся». «Я так собі, проходив тут неподалік…»

А потім кажуть, що критики в нас нема.

Read more... )
yusta_ya: (Default)
РОМАН НЕ ПРО ВІЙНУ (Лариса Денисенко. "Відлуння")

Я давно маю підозру, що Лариса Денисенко живе у паралельному, нею ж створеному світі: в цьому може переконатися кожен, хто читає її на фейсбуці. Той світ ущерть населений трохи дивними, тобто ні, аж надто дивними людьми. Чомусь вони трапляються Ларисі на кожному кроці – так само, як і читачам на сторінках її книжок. Дивні люди, дивні стосунки, дивні ситуації: Лариса Денисенко завжди пише саме про це.

Новий роман письменниці її шанувальники чекали давно, це один із поодиноких випадків у нашому літпроцессі, коли появу твору було підготовано в читацькій свідомості заздалегідь (переконливіше спрацювала хіба що Оксана Забужко з «Музеєм»). Read more... )


ЛЕГЕНДА ПРО БЕЛЕТРИСТА (про Алессандро Барікко)

До нас їде Алессандро Барікко.

Знаменитого італійця чекають у Києві на ІІ Міжнародному фестивалі «Книжковий арсенал», що відбудеться з 4 по 7 жовтня.

В Італії, де, як і в Україні, існує тенденція втрати інтересу до читання, Барікко – одна з небагатьох літературних постатей, яка викликає навколо себе суперечки й розмаїття думок. Італійські критики називають його «інтелектуалом із сусіднього під’їзду» чи нарцисом, «другом-оповідачем» або кон’юнктурником, «останнім романтиком» чи постмодерністом, феноменом чи «символом зламу століть». Безперечно, він створив свій прижиттєвий міф. Став легендою.

Далі, коли йдеться про майже будь-яку світову літературну знаменитість, зазвичай пишуть: а от у нас Х чи Y майже невідомий. Read more... )

КНИЖКА ПІД НОУТБУК ("Людина в м(асьці)")

Особисто для мене найзмістовнішим у цій книжці виявився останній абзац. Зовсім останній, унизу четвертої сторінки обкладинки. З-посеред інших поважних людей, що їхні відгуки там вміщені («унікальне явище в літературі», «новий жанр», «талановита операторська робота» etc), видавництво залучило такого собі Chilly Willy – це начебто «невловимий український хакер, йому приписують злам систем «Пузатої хати» та «Домашньої кухні»». Отак живеш і не знаєш, що у знайомій їдальні зламано систему. І що там узагалі була якась система, варта хакерської уваги.

Але про це пізніше.

Read more... )

ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ (Володимир Діброва "Чайні замальовки")

Людина, для якої перетнути океан – якщо не буденна, то принаймні звична справа, бачить світ дещо інакше, ніж ті, хто такого досвіду позбавлений. Інші просторові виміри, інша оптика, інші світоглядні орієнтири. Якщо все це корелюється з відповідним масштабом особистості – непересічний результат гарантовано.

Read more... )
yusta_ya: (Default)
ВЕНТСПІЛСЬКИЙ ВІТЕР

Я пишу цей текст у ризькому аеропорту, повертаючись додому зі славного міста Вентспілса, де вперше в житті цілий місяць працювала письменником. У Міжнародному будинку письменника і перекладача, за програмою, започаткованою 2006 року урядом Латвії, Венпспілською міською думою та латиським літературним центром.

Раніше я насторожено ставилася до всіляких письменницьких програм та стипендій – бо не звикла. Бо зазвичай пишу в умовах, з погляду більшості несумісних із літературною творчістю взагалі. Коли один із вентспілських резидентів, литовський перекладач, поскаржився, як багато часу забирає в нього тут самостійне приготування їжі, я довго й трохи істерично сміялася. Хто не має трьох дітей, чоловіка двометрового зросту і щонайменше три позалітературні роботи, мабуть, не зрозуміє, чому.

Міжнародний Вентспілський будинок письменника та перекладача – місце, пристосоване для того, щоб писати. Read more... )
yusta_ya: (Default)
У ЗАТИШНОМУ КОЛІ

Не хотіла б я бути Михайлом Слабошпицьким. Себто в його іпостасі укладача серії «Пегас» видавництва «Ярославів вал».

Після успіху (про специфічність цього успіху – далі) збірки «Одкровення в кафе “Пегас”» видавництво започаткувало серію малоформатних, проте грубезних ошатних книжок у твердій палітурці із стрічечками-закладками, і випустило вже дві збірки, позиціонуючі їх як «масове видання», втім, не вказуючи накладу. Концепцію серії можна сформулювати так: «український письменник із людським обличчям». Учасники обох збірників на замовлення упорядника написали твори – майже у шкільному розумінні цього слова – на теми «Моє гобі», «Мої забобони», «Я сам про себе», а також поділилися трьома кулінарними рецептами кожен та розповіли про три улюблені анекдоти.

Колективні збірники у нас нині вийшли на тренд, але «ярвалівські» видання докорінно відрізняються від тематичних збірників «Фоліо» чи «Клубу сімейного дозвілля». І ця відмінність дуже показово ілюструє кардинально різний менталітет двох паралельних українських літератур, а якщо висловитися відвертіше – літературних тусовок.

Із комерційними збірниками про кохання чи футбол усе зрозуміло, рецепт простий, як яєшня: Read more... )
yusta_ya: (Default)
КАРПАТИ, АЛЬПИ І ПСИХОАНАЛІЗ

Ця рецензія не має шансів на об’єктивність, оскільки авторці я винна.
На минулому Форумі видавців Ірисю Ликович призначили модератором мого авторського вечора, і вона підійшла до цього обов’язку серйозно й несподівано. Замість звичайного модераторського «а про що ваші книжки?», я отримала на очах у читачів правдивий, ретельно розроблений заздалегідь сеанс психоаналізу. А це, кажуть, дуже недешеве задоволення у Європі.

Ірися Ликович живе у Відні, вивчає германістику і славістику в університеті, а крім того, як ви вже здогадалися, психоаналіз. До речі, потрапила вона туди не за якоюсь програмою обміну чи грантом, а просто приїхала на заробітки, як і багато хто з її земляків. Вона — дівчина із Закарпаття, а цим дещо сказано.

Закарпаття – один із найдивніших регіонів України. Read more... )
yusta_ya: (Default)
РУЇНИ КЕНІГСБЕРГА І ПАМ'ЯТНИК СОБІ

«Можливо, це буде мій останній роман», – попереджає Галина Пагутяк. Не віриться, але насторожує.
Переповісти, «про що кіно», себто роман «Сни Юлії і Германа», напрочуд легко. Якби його екранізували, я залюбки взялася б написати рекламні таглайни. Це кіно про місто Кенігсберг у двох часових вимірах: коли ніхто ще й гадки не мав, що воно стане Калінінградом, – і коли вже ось-ось. Кіно про німців: Германа, тридцятип’ятирічного відставного військового, який отримав у спадок родинний маєток і відтак намагається перетворитися на поміщика, – і Юлію-Юльхен, п’ятнадцятирічну дівчинку, котра ховається у підвалі будинка в захопленому ворогами місті, а потім вибирається з нього підземним ходом. І про їхні сни.

У снах герої міняються часами і дійсністю: Герман бачить в усіх підробицях війну, яка через сто років зруйнує Кенігсберг, – а Юлія, навпаки, чарівні картинки з іншого життя за сто років до війни. Оце, власне, і все. Цей фільм могли б зняти, скажімо, Андрій Тарковський чи Стівен Спілберг…

Аналізувати цей роман теж було б легко і приємно: прозора символіка, переконлива атмосфера, точні деталі, рясні алюзії-ремінісценції і таке інше… Але. Read more... )
yusta_ya: (Default)
ІММІГРАНТИ

Колись Ірен Роздобудько казала мені в інтерв’ю, що знає всіх своїх читачів в обличчя: не тому, що їх замало, а тому, що звертає на кожного окрему увагу… ну, і пам’ять, мабуть, хороша.

У цієї письменниці та її читачів виняткове взаєморозуміння. Не пригадаю, щоб якась книжка Роздобудько викликала читацьке здивування, не кажучи вже про сильніші емоції. У неї бувають прохідні, точніше, «проміжні» книжки, що їх аудиторія сприймає поблажливо, очікуючи на більш грунтовний твір. І зрештою, отримує саме те, чого чекала. «Коли я пишу, я знаю, хто буде читати цей текст і стараюся для читача – кожного окремо», – стверджує авторка на обкладинці цьогорічної новинки.

Роман у новелах із довгою назвою «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» – саме з тих, очікуваних творів. Read more... )
yusta_ya: (Default)
ПРО ФАНТАСТИКУ, ІЗОЛЯЦІЮ І РЕПУТАЦІЮ

Вітаю вас, панове, з фантастикою.

Про те, що в українську літературу на зміну автобіографізму та історичній прозі прийшла фантастична хвиля, вже почали писати наші критики і, обіцяю, писатимуть надалі. Вагомий аргумент – потрапляння до фіналу премії «ЛітАкцента» двох відверто фантастичних творів: «Хронос» Тараса Антиповича і «Час смертохристів» Юрія Щербака, а надто перемога останнього. Не менш вагомий – резонанс, що викликали в нашому літературно-критичному середовищі обидві книжки. І можна було б щиро порадіти і за критику, і за літературу, і, зокрема, за фантастику – якби не одне «але», очевидне далеко не для всіх.

Брати під сумнів приналежність цих творів саме до фантастики не будемо. Наявні не лише внутрішні, а й навіть суто формальні ознаки. На обкладинці книжки Антиповича це слово чесно зазначено у віньєтці нагорі, і як автор, так і видавець не соромляться озвучувати його прямим текстом на людях. Обкладинка ж роману Щербака взагалі природно виглядала б у серії на кшталт «Фантастический боевик» чи «Абсолютное оружие» (на них і орієнтувалися?), і в редакційній анотації прикметник «фантастичний» присутній, хоча жанр визначено як «політичний трилер» та «антиутопія». Втім, це вже деталі.

А тепер «але». Подвійний прецедент полягає не в тому, що ці книжки в українській літературі з’явилися. А в тому, що їх прочитали люди, які до того принаймні з дитинства не брали фантастики до рук.

Read more... )
yusta_ya: (Default)
КОХАННЯ ВІД СМЕРКАННЯ ДО СВІТАННЯ


– «Я кохаю тебе. Я хочу бути такою, як ти. Зроби мене такою!»
«Ні, я не можу зробити тебе такою, як я. Бо я кохаю тебе!»
– Дякую. Ви прослухали короткий переказ «Сутінкової саги» Стефані Маєр.
– Ні-ні, це не короткий! Це найповніший.
(народна творчість)

Скажи мені, людство, що ти читаєш, і я спробую бодай щось про тебе зрозуміти.

Саме з таким запитанням я беруся, зазвичай із великим запізненням, до світових бестселерів. Бо не вірю у всепереможну силу піару та бабла: до певного етапу, звісно, працює і це, але якщо книжку насправді читають мільйони в усьому світі, значить, щось таке відбулося між нею і людством – водночас і глобальне, й інтимне. І часто те, що можна дізнатися таким чином про світ, куди цікавіше, ніж, власне, текст.

Read more... )
yusta_ya: (Default)
ВВЕДЕННЯ В ОМАНУ

Її звуть Єва (повністю – Євпраксія, але їй не подобається), вона фарбована блондинка і переконане стерво. Вона знущається з тих, хто поруч, спить із шефом на промовисте прізвище Страхопуденко, носить дизайнерський одяг, голосно слухає Діму Білана і з чистої стервозності не платить за парковку, хоча отримує грубі гроші, працюючи літредактором у видавництві. Ви не знали, що за це платять грубі гроші? То вас введено в оману.

Вночі цій блондинці сняться жахіття із нав’язливим суїцидальним мотивом. Що, ви думаєте, роблять у таких випадках – звертаються до лікаря? Вас знову введено в оману. Звісно ж, змирившись із передчасною смертю (прикро, але з ким не буває?), вона переймається виключно тим, щоб прилаштувати до родичів свого кота.

Її мати, до речі, живе в Парижі, оскільки, будучи на початку дев’яностих продавчинею у кіоску, одиначкою з двома неслухняними дітьми, вона довгими зимовими ночами написала книжку, занесла рукопис до видавництва, там, як ви вже здогадалися (бо скільки можна вводити читача в оману?), переспала з головним редактором – і стала всесвітньо відомою письменницею. А що?

Read more... )
yusta_ya: (Default)
БОГИ МЕШКАЮТЬ У "НАДРАХ"

Якби в сучасній українській літературі проводили конкурс найкращої назви, книжка Вікторії Горбунової здобула б беззаперечну першість, відсунувши далеко назад усі музеї та всіх самашедших, не кажучи про воронів-залишенців. Немає потреби перелічувати, скільки додаткових сенсів несуть для українського ока та вуха оті «Надра банку». З психологічного погляду назву продумано бездоганно, що не дивно, адже авторка – психолог.

Її героїня, природно, теж психолог. Це вона повторить кільканадцять разів, влаштовуючись на роботу до банку не зовсім за спеціальністю, а саме — соціологом (маєте чітке уявлення, в чому відмінність?.. отож бо). Втім, для початку і це непогано. Спочатку Світлану захоплює все, наприклад, ліфт: «Він чудовий. Так, це я про ліфт, який несе мене вгору до того, про що я, випускниця периферійного вишу, і не мріяла, про вишуканий дзеркальний тубус із зручними кріселками і столиком. Я просто мушу їздити на ньому кожного дня. На свою роботу».

«Надра банку» – твір у популярному в Україні жанрі «наша відповідь Керзону». Керзоном у даному разі виступає Read more... )
yusta_ya: (Default)
ВАНТАЖТЕ ПОМАРАНЧІ БОЧКАМИ

А я передбачала. Я попереджала!
Але, зізнаюся, саме від них – не очікувала.

Цю книжку брати Капранови продавали на Форумі з зеленого «запорожця» – і автограф безкоштовно, і фото на пам’ять із гарними дівчатами, і продано рекордну кількість примірників, – усе як завжди. Капранови – найбільш колоритні і впізнавані зовні медійні постаті в нашому літературному середовищі. Саме так: медійні постаті (а ніякі не видавці і тим більш не письменники). Вони вміють робити піар і шоу на порядок краще від решти, бездоганно володіють мистецтвом привертання до себе уваги, але заразом досягають побічного ефекту: не має жодного значення, що саме вони пишуть. Щось там про секс, чи про відьом, чи шо? «Я такого не читаю», – скаже вам чи не кожен поважний український літературний критик.

Репутація – велике діло. Брати Капранови регулярно виступають у пресі з гострополемічними статтями на політичні теми, влаштовують громадські акції соціального спрямування, в інтерв’ю дуже люблять поговорити про проблеми і видавничого бізнесу, і країни загалом, але їх усе одно не сприймають серйозно. Будь-яке публічне висловлювання трактують однозначно: «Капранови знову піаряться».

А тепер уявіть собі книжковий анонс: «Брати Капранови написали роман про помаранчеву революцію!». «Це все одно, якби «Лоліту» написав Бонч-Бруєвич», – казали в одному моєму улюбленому фільмі. Read more... )
yusta_ya: (Default)
Если кто пропустил, эта история начиналась так:

В июне любимый "Литакцент" заказал мне рецензию на книгу Анны Герман (для иностранных френдов: не певицы, а высокопоставленной чиновницы из окружения президента Януковича). Книжка оказалась, на удивление, вполне себе ничего. О чем я и написала, не подумав (я никогда ни о чем таком не думаю, увы), что на уважающем себя ресурсе украинской интеллигенции никак не могут появиться хоть сколько-нибудь добрые слова в адрес нынешнего Оккупационного Режима (для иностранных френдов: это у нас в стране такой мем).

В общем, "Литакцент" не только не поставил мою рецензию, но и вообще решил обойти данную книгу гордым молчанием. Гонорар, что характерно, заплатили.


А теперь продолжение. Что бы вы думали? - стоило мне вернуть книгу в редакцию, как ее тут же дали на рецензию одному шустрому мальчику, который изваял именно то, что надо:

ТЕСТ НА ТВОРЧУ ВАГІТНІСТЬ

Рецензия, как обычно у этого автора, глупая и хамская. Но что меня совсем уж убило: мальчишка пишет гадости про тест на беременность немолодой женщине, у которой недавно погиб единственный сын (его примерно возраста). И редакция, милые интеллигентные люди (это я без тени иронии) радостно это ставит.

Моя рецензия, для сравнения, по первой ссылке.
yusta_ya: (Default)
МАТРИЦЯ АРМАГЕДОНУ

Марія Матіос усе робить правильно. Змушує говорити і сперечатися про себе в позалітературному контексті, залишається впливовою людиною в каламутних державно-фінансово-преміальних сферах, випромінює харизму та громадянську позицію і з’являється у світі в екзотичному зірковому вбранні. На Форумі видавців вона єдина мала персональний стенд, чим автор креативу, її видавець Василь Гутковський, неабияк пишався. Марії Матіос можна все – навіть роками мовчати, годуючи видавця й шанувальників перевиданнями та нон-фікшн.

Але з 18 травня по 17 липня 2011 року (мало хто з письменників так чітко датує тексти) вона таки робила свою основну письменницьку справу. І з’явилася повість «Армагедон уже відбувся» – невеличка, на сотню сторінок розлогої пірамідівської верстки. Проте, незалежно від розміру, ця книжка не має шансів не стати літературною подією.

Read more... )
yusta_ya: (Default)
ГІЛЬЙОТИНА ЯК НАЙКРАЩИЙ ЗАСІБ ВІД ЛУПИ

Щороку в середині вересня моя френд-стрічка чітко поділяється надвоє: ті, хто пакує валізи до Харкова – і ті, хто вирушає до Львова. Настрій однаково піднесений, плани збігаються до дрібниць: вирватися з буденності, побачити друзів, поспілкуватися про літературу і не тільки, посидіти в кав’ярнях, себто феєрично гарно провести час. За чотири дні всі повертаються додому і починають ділитися враженнями. Харківські гості зазвичай задоволені на всі сто. Львівські, хоч як це дивно, – не на всі.

Що відбувається цими вересневими днями у Львові, читачам «ЛітАкценту» нагадувати не треба, але я все ж таки рекомендую, коли раптом хтось пропустив, прочитати блог Андрія Любки «Львівський Літфест». Потрібне перезавантаження», який, власне, спонукав мене до написання цієї відповіді. Бо основна ідея Андрія: мовляв, треба розвести Львівський форум видавців та Літературний фестиваль у часі, оскільки інакше виникає забагато організаційних накладок і відвідувачі нікуди не встигають, – трапляється мені вже не вперше. І надто дивує, що вона знаходить неабияку підтримку в, так би мовити, широких творчих масах.

Read more... )
yusta_ya: (Default)
В июне любимый "Литакцент" заказал мне рецензию на книгу Анны Герман (для иностранных френдов: не певицы, а высокопоставленной чиновницы из окружения президента Януковича). Книжка оказалась, на удивление, вполне себе ничего. О чем я и написала, не подумав (я никогда ни о чем таком не думаю, увы), что на уважающем себя ресурсе украинской интеллигенции никак не могут появиться хоть сколько-нибудь добрые слова в адрес нынешнего Оккупационного Режима (для иностранных френдов: это у нас в стране такой мем).

В общем, "Литакцент" не только не поставил мою рецензию, но и вообще решил обойти данную книгу гордым молчанием. Гонорар, что характерно, заплатили. А рецензия вот. Ничего особенного, если разобраться.

ЧЕРВОНЕ, БІЛЕ І БЛАКИТНЕ )
yusta_ya: (Default)
ГОМЕР, МІЛЬТОН І ПОЛОЖІЙ

Не знаю, чи всі помітили, але в сучасному українському книговиданні з’явився принципово новий жанр. Називається «цеглина від “Фоліо”». Це щось середнє між повним зібранням творів (мало який сучасний український письменник за фактом вироблених сторінок може претендувати на десяти- чи навіть п’ятитомник) та вибраним (коли є з чого обирати). Першим, наскільки я пам’ятаю, такої честі був удостоєний Сергій Жадан, і його «Капітал» викликав, зокрема, преміальні дискусії: чи можна розглядати як новинку і, відповідно, нагороджувати збірку вже друкованих творів? Здається, таки дали, і правильно.

«Цеглина» – це сукупність заслуг. Сам факт її появи в бібліографії свідчить про те,Read more... )

March 2017

S M T W T F S
   1 234
56789 1011
12131415 161718
19 202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 06:13 pm
Powered by Dreamwidth Studios