yusta_ya: (Default)
ЛЮДМИЛА ТАРАН: "МИ ТАК МАЛО ПРО СЕБЕ ЗНАЄМО"

Фіналістка рейтингу «ЛітАкцент року–2009» (роман «Дзеркало Єдинорога»), письменниця, поетеса, журналістка і дослідниця літератури Людмила Таран розповідає про рефлексії та сни, про материнство і власний простір, про «загальне, письменницьке» і «своє, жіноче».

— Пані Людмило, після кількох збірок новелістики, віршів, публіцистики й літературознавчих досліджень Ви таки видали роман (хоч і дуже тоненький, як на мене). Які були мотивації? Щоб усе «по-дорослому»?

— Хоча я не з тих людей, які дуже спеціально випробовують себе (на жаль!), але в цьому випадку я таки хотіла випробувати себе в жанрі, до якого, здається, навряд чи повернуся (втім, не зарікаюся). Романне мислення — таки щось зовсім інше, ніж «мислення новелістичне», а я скоріше надаюся на останнє. Вдосконалення ж не має меж, як відомо!

— Наскільки Ольга з «Дзеркала Єдинорога» — автобіографічний образ? Чи вам також треба, аби писати, втікати від усіх на дачу у відпустку?

далі )
yusta_ya: (Default)
ЕВГЕНИЯ КОНОНЕНКО: «ИНТИМНЫХ АВТОБИОГРАФИЙ В УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ СЛИШКОМ МНОГО»

Она, пожалуй, единственная украинская писательница, которой удается удерживаться на тончайшей, как струна, грани между личной откровенностью и литературной правдой. Любимый жанр Евгении Кононенко, где ей нет равных — короткая новелла с драматичным сюжетом, лаконичным слогом, абсолютной точностью деталей и щемящей авторской интонацией. Но в свое время писательница прозвучала и детективными романами — «Імітація», «Зрада» и «Ностальгія», согласно законам жанра объединенными сквозной героиней. А также известна в литературных кругах своей эссеистикой, критикой и… переводами с французского языка, которые становятся порой не менее громкими литературными событиями, чем ее авторские произведения.

— Евгения, «Елегантна їжачиха» Мюриэль Барбери в вашем переводе стала, пожалуй, самой заметной новинкой весны, лидером продаж во многих книжных магазинах. Вы этот успех ощущаете как свой личный?

— Я регулярно перевожу для заработка, но мне эта работа нравится, и я стараюсь извлечь пользу для себя, даже если перевожу слабые книги. Конечно же, я рада, что в этот раз мне повезло переводить такую интересную во всех отношениях книгу, работа над которой способствовала моему личностному росту. Но не буду преувеличивать свои заслуги. Думаю, и другие переводчики смогли бы справиться с этим переводом. Это не тот случай экстатического слияние автора с текстом, как было при переводе Рабле покойным Анатолем Перепадей.

— Расскажите об этой работе: откуда был заказ, общались ли вы в процессе с французской писательницей, какая она, по вашим впечатлениям?.. И, кстати, почему у россиян — «ежик», а у вас — «їжачиха»?

дальше )
yusta_ya: (Default)
ВЛАДИМИР АРЕНЕВ ГАСТРОЛИРУЕТ ПО СТРАНЕ, ПИШЕТ ПОВЕСТИ И ОБОЗНАЧАЕТ ПРИОРИТЕТЫ

На самом деле, если вы еще не в курсе, в мире живет максимум сто тысяч человек; остальное — медийная реальность. Потому почти все так или иначе между собой знакомы, не удивляйтесь. С писателем-фантастом Владимиром Ареневым (как написано на обложках его книг) или Пузием (паспортная, преподавательская и литкритическая ипостась) мы учились на одном курсе Киевского института журналистики. И потом еще несколько лет довольно близко общались, читали и критиковали тексты друг друга задолго до того, как они становились книгами. А потом подключились центробежные процессы взрослой жизни, и…

За эти годы Аренев стал автором уже шестнадцати книг, получил несколько литературных премий, примелькался на конвентах (фестивалях фантастики), сделал себе имя как литературный критик, полюбился киевским студенткам… и больше не знаю о нем ничего. Потому и это интервью провела под знаком главного вопроса: ну, как ты?

Уверена, вам тоже будет интересно.

— Насколько я знаю, ты на днях вернулся из Херсона, куда тебя возило издательство «Грани-Т» презентовать новую книгу. На что похожи такие «гастроли», и какая от них польза писателю и прочим заинтересованным лицам?

— Собственно, эти «гастроли» — совершенно обычное дело во всём цивилизованном мире: выходит книжка, и издательство устраивает тебе промо-тур по городам и весям с обязательными выступлениями в книжных магазинах, автограф-сессиями, пресс-конференциями и т.п. Польза очевидна: о книге узнают, её начинают покупать. Особенно это важно для периферии, куда книга попадает с большим запозданием. Если вообще попадает.

— И как результаты?

дальше )
yusta_ya: (Default)
Мар’яна Савка: Нарешті я знаю, в кого пішла літературним хистом

Мар’яна Савка нагадує міфічну або казкову істоту: мавку, русалку, наяду. Здатну до того ж прийняти будь-яку подобу — на ті хвилини, коли читає свої вірші, кожен з яких є закінченим драматургічним чи навіть кінематографічним витвором. Неймовірно артистична, тендітна й романтична жінка не-звідси.

При цьому Мар’яна разом з чоловіком Юрієм Чопиком у чотири руки започаткували й розкрутили серйозний бізнес-проект — “Видавництво Старого Лева”, яке давно вже є одним з найбільш помітних на ринку української дитячої літератури. Про свої полярні іпостасі, закордонні мандри, творчі й видавничі плани та найголовніших людей у її житті Мар’яна Савка розповідає читачам “Культпросвіту”.

— Мар'яно, в тебе частіше беруть інтерв’ю як у поетеси чи як у видавця дитячих книжок? І наскільки комфортно живеться у двох іпостасях?

— Найчастіше міксують питання: розкажіть про поезію, а далі, будь ласка, про книговидавничий бізнес. Я звикла до цього роздвоєння. Я письменник за власною суттю. Хоча насправді більшість мого часу – і робочого, і особистого – займають видавничі справи. Тим приємніше «втікати» у поезію, відкриваючи в своєму комп’ютері заповітний файл із віршами. Це «перемикання каналів» мені дуже допомагає розслабитися. Крім того, у мене є ще й інші іпостасі, про які мало хто знає. От, скажімо, я перекладаю дитячу і дорослу поезію, зокрема з англійської, пишу дитячі пісеньки, а останнім часом захопилася лялькарством, шию надзвичайно симпатичних ляльок, звірят. Це така насолода! Думаю, з часом зроблю виставку.

— Видавництво — ваш з чоловіком сімейний бізнес. Наскільки міцно тримається на ньому бюджет родини? Чи не виникало бажання у певний момент усе кинути й зайнятися чимось іншим?

далі )
yusta_ya: (Default)
ЭТА ФАНТАСТИЧЕСКАЯ УКРАИНА

Об украинской фантастике, ее славном прошлом и спорном настоящем, самоопределении и подводных камнях Яна Дубинянская общается в формате «круглого стола» с мэтрами жанра: Дмитрием Громовым и Олегом Ладыженским (вместе — Генри Лайон Олди) и Андреем Валентиновым.

— Проверено, что читатель, любящий фантастику, но от фэндома далекий, способен назвать только три имени пятерых украинских фантастов: Дяченко, Олди, Валентинов. Какими именами вы бы расширили его круг чтения? И почему они не на слуху: по объективным причинам или «писать надо лучше»?

О. Л.:
Для начала и обязательно: Борис Штерн, Олесь Бердник, Владимир Савченко.

Далее: Лев Вершинин (к сожалению, в последние годы он отошел от литературы), Ярослав Веров, Сергей Герасимов, Федор Чешко, Людмила Астахова, Андрей Дашков… Наверняка кого-то забыл, но уж пусть они нас простят.

А вот причины их меньшей, если верить вам, известности я назвать затруднюсь. Возможно, их книги ориентированы на более узкий спектр читательского интереса. Возможно, пишут меньше или издаются меньше. Или меньше рекламируются.

Я вижу для себя одну явную причину – их книги вызывают меньше споров. А я глубоко убежден: чем полярнее впечатления читателей от книги, тем больше она удалась.

Д. Г.:
Из наиболее известных в фэндоме (и в меньшей степени — за его пределами) стоит назвать в первую очередь Владимира Васильева и Алексея Бессонова. Оба пишут весьма увлекательную приключенческую фантастику. Еще есть целый ряд украинских авторов, пишущих весьма и весьма достойную прозу (именуемую при этом фантастикой) — но, к сожалению, действительно не получивших пока широкой известности. Хотя все они — писатели вполне издающиеся, у каждого вышел целый ряд авторских книг, не считая многочисленных публикаций в антологиях и периодике. Кто такие? Федор Чешко, Андрей Дашков, Сергей Герасимов, Алексей Корепанов... Рекомендуем! Почему эти имена пока недостаточно известны читателю? Возможно, издатели не слишком удачно позиционировали их книги, и они (книги) не дошли до того читателя, которому были предназначены. Возможно, просто не повезло — пока.

А.В.:
«Читатель, любящий фантастику, но от фэндома далекий» уверен, что Фантастика закончилась на братьях Стругацких. Мало ли кто в чем уверен и чьи имена способен назвать? Кто интересуется, тот знает. Для меня лучшим украинским фантастом последнего двадцатилетия является Борис Штерн.
Насчет же «его» (от фэндома далекого любителя) круга чтения, то даже не знаю, что посоветовать, глаза разбегаются. Серия «Сталкер», гениальные, высокодуховные книги издательства «Крылов», фэнтези про ведьмочек, попаданцы-засланцы… Можно и дамские романы попробовать. Но лично меня этот тип (от фэндома далекий) совершенно не волнует. Пусть читает, чего хочет.

дальше )
yusta_ya: (Default)
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ РЯБЧУКА

Відомий публіцист, політолог, а також літературний критик і письменник Микола Рябчук розповідає Яні Дубинянській про наших письменників за кордоном, мобільні телефони і Оксану Забужко, московську попсу і втрачені традиції руконеподавання.

— Пане Миколо, здається, для вас світ уже давно глобалізувався. Як у вас виходить у середньому: більше часу в Україні чи за кордоном? І наскільки широка географія ваших друзів?

— Правду кажучи, я волів би "глобалізуватися", зокрема й інтеґруватися до Європи, разом з Україною. Але якось надто багато у ній людей тягнуть у протилежний бік — і в географічному сенсі, і в усіх інших. Тож доводиться іноді робити це самотужки...

Від еміґрації я відмовився ще в середині 90-х, коли ситуація в Україні була досить кепською, а пропозиції різних праць за кордоном — доволі спокусливі. Проживши з родиною два роки в Америці, я відчув, що пора або повертатися, або лишатись назовсім. Ну, і зробив свій вибір, за яким не жалкую. Життя в Україні цікавіше (часом аж надто, це правда), і це моє життя. Я міг би додати також, що це моя країна, але воно звучатиме патетично. Європа, зрештою, теж — моя. І поїздку до Відня чи Кракова я сприймаю приблизно так само, як до Харкова чи Сімферополя. Тобто я намагаюся жити у світі, в якому, хочу вірити, житимемо ми всі. Точно не знаю, але припускаю, що в Україні я буваю не менше, ніж за кордоном. Іноді, правда, коли маю багато роботи, мені вигідно вдавати, ніби "мене нема". Якоюсь мірою я сам цей міф — власної відсутності — підтримую.

А друзів у мене, як, певно, й у більшості людей, — небагато. Знайомих — безліч, у різних країнах. Але, я б сказав, це переважно ділові стосунки, професійне, в широкому сенсі, спілкування.

далі )
yusta_ya: (Default)
МАРИНА СОКОЛЯН: «НАШЕ ДЕЛО МАЛЕНЬКОЕ, ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЕ»

Марина Соколян — фигура в украинской литературе не самая публичная и более чем загадочная. Ее то и дело норовят «посчитать», записывая то в фантасты (несколько наград от этого цеха нашли ее совершенно неожиданно), то в ересиархи (альтернативное евангелие в повести «Херем» вызвало самые разнообразные толки), то вновь и вновь в дебютанты (при восьми книгах, изданных за последние семь лет). Правда, в молодежную или женскую прозу ее книги записать трудно — слишком уж они другие.

Наш разговор — об эскапизме и каббалистике, литературной критике и пиаре, а также о том, зачем держать на книжной полке справочники «Гражданская архитектура», «Частная психопатология», «Холодное оружие» и «Секс в культурах мира».

дальше )
yusta_ya: (Default)
ДРУГИЙ СТУС

Дмитро Стус розповідає Яні Дубинянській про свої проекти, пов’язані та не пов’язані з пам’яттю його батька, а також про те, чому він закрив журналістам доступ до архівних справ Василя Стуса і що саме в нашій літературі заміщує міф.

— Дмитре, більшість ваших занять у житті так чи інакше пов’язана з Василем Стусом. Це тому, що для вас це оптимальна і невичерпна тема – чи тому, що більше нема кому це робити, крім вас?

— Відповісти і просто, і складно. Тема справді невичерпна, але хотілося б повністю переключитися на щось інше. На жаль – не дуже виходить, бо зі всіх боків: «А чому немає? А коли вийде? А що плануєте?” З іншого боку, моя робота, пов’язана зі спадщиною Василя Стуса, більш помітна й майже завжди має чималий розголос. Що ж до моїх пріоритетів – то поки це журнал «Київська Русь», який утримуємо вже більше року без будь-якої стабільної фінансової підтримки.

далі )
yusta_ya: (Default)
ГЕНРИ ЛАЙОН ОЛДИ: «ПРО НАС ПРО ВСЕХ — КАКИЕ, К ЧЕРТУ, ВОЛКИ?!»

Они живут в соседних квартирах, дружат семьями, поровну делят гонорары, вместе отдыхают, занимаются восточными единоборствами и так далее. На самом деле это давно уже один человек — известный харьковский джентльмен сэр Генри Лайон Олди, грамотно создающий иллюзию двух как бы отдельных обличий, которые отзываются на имена Олег и Дима. Он может, он фантаст.

О фантастике и коммерции, об алгебре и гармонии творчества, о бумажных книгах и живых журналах, и о многом другом — наш разговор с Дмитрием Громовым и Олегом Ладыженским.

дальше )

March 2017

S M T W T F S
   1 234
56789 1011
12131415 161718
19 202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 02:53 pm
Powered by Dreamwidth Studios